Олександр Лосєв (Львів, ЛНУ ім. Івана Франка)
Відомий дослідник історії Чеських Легіонів Bernard Panuš серед іншого колекціонує й фотографії періоду Австрійської імперії, якими щедро ділиться з поціновувачами історії держави Габсбургів. Серед цих фото він оприлюднив три чергових, на яких зображено одну й ту ж людину в різні періоди її життя. Нам удалося ідентифікувати цього офіцера.
На перших двох фото, датованих 1899 та 1903 роками, зображено оберлейтенанта, у парадному та повсякденному одностроях, нагородженого «Ювілейною медаллю для військовослужбовців». Особливості одностроїв говорять про приналежність до «німецької» піхоти спільного війська. Усі фото підписані чеською мовою, з чого можна було б зробити висновок, що він чех і служив у чеському полку. Але ми припустили, що колір полку (тобто колір коміра та манжетів парадного кителя типу Waffenrock) і місто, де зроблено фото, можуть збігатися, якщо фото зроблено по місцю служби. У Брюні (зараз Брно у Чехії), в 1899 році квартирували три піхотних полки. По кольору більше за інших підійшов 49-й піхотний полк спільного війська барона фон Гесса (k.u.k. Niederösterreichisches Infanterieregiment Freiherr von Hess, Nr. 49), що набирали у Середній Австрії. Його колір був «щуче-сірий» (hechtgrau), тобто той самий, що й штанів оберлейтенанта. Те, що національність офіцера не співпала з національною приналежністю його можливих підлеглих, не має нас засмучувати — понімечення чехів було настільки шаленим, що в ті часи чеську вважали мовою прислуги. Чехи вивчали німецьку з дитинства, що, натомість, допомагало їм легко асимілюватися в чужому середовищі. Наприклад, напередодні Першої світової війни у Відні чехів мешкало більше ніж у Празі!
Через наше припущення ми переглянули прізвища офіцерів цього полку по «Спискам особового складу спільних збройних сил» (k.u.k. Schematismus) на 1899 рік. Але жодного з подібним на підпис не знайшли. Взагалі «Шематизмуси» не подавали навіть варіації подібного прізвища!
Прийшов час звернутися до третього фото, на якому наш офіцер вже у чині гауптмана, а паспарту фото помічено містом Інсбрук, столицею австрійського Тиролю. Фото датоване 1910 роком. У порівнянні з Брно Інсбрук набагато менше місто, тому й військових частин там було значно менше, а серед усіх офіцерів інсбруцького гарнізону підходив лише один — Вратислав Пех (Wratislav Pech), який з 49-го піхотного полку пішов ад’ютантом до піхотної школи кадетів (Infanterie-Kadetten-Schule), розташованої в Інсбруку. Плюс ще й співав набір нагород (до «Ювілейної медалі» за роки служби додалися «Медаль воєнних заслуг на стрічці Ордену Франца Йосифа» та «Ювілейний хрест для військовослужбовців»). І тут на око впало написання його імені! Німецькою мовою імʼя Вратислав починалося на літеру «W» на відміну від чеської, де першою була «V».
Кінцеву крапку у дослідженні поставила чеська Wikipedia, в якій міститься біографія (трохи з помилками) цієї видатної для Чехії людини, яка досягла у новій чеській армії генеральського ступеня.
Вратислав Пех (1874–1964) закінчив піхотну школу кадетів у Празі й у серпні 1894 року посів посаду командира взводу, а згодом — ад’ютанта батальйону та, нарешті, командира роти 49-го піхотного полку. У вересні 1906 року він став професором і помічником командира школи кадетів в Інсбруку. Після початку Першої світової війни він очолив роту 49-го піхотного полку на Східному (російському) фронті, де був важко поранений у серпні 1914 року. Після одужання його призначили професором рідної для нього піхотної школи кадетів у Празі. З вересня 1916 по січень 1917 років він недовго працював у штабі 8-ї піхотної дивізії на Італійському фронті, отримав звання майора піхоти.
У листопаді 1918 року Вратислав Пех приєднався до чехословацьких збройних сил, працював у штабі крайової військової комендатури в Чехії (Zemské vojenské velitelstvo v Čechách), у січні 1919 р. став начальником групи Військового відділу «Б» Міністерства національної оборони (skupina Vojenského odboru B Ministerstva národní obrany), а в серпні 1919 року — референтом президії Військового управління міністерства. У червні 1923 року обійняв посаду начальника Військової академії, а у січні 1925 року отримав звання генерала. З вересня 1927 року обіймав посаду командира 11-ї піхотної бригади. У червні 1928 року він був призначений командиром 8-ї піхотної бригади. З червня 1929 по квітень 1930 років тимчасово обіймав посаду голови Президії Міністерства національної оборони, а потім повернувся на посаду командира бригади та пішов у відставку в січні 1933 року.