Дмитро Адаменко
Багато старих фотографій можуть чимало розповісти людині, що вміє їх «читати». Одним із таких зображень є знімок, зроблений у Гориції (нині — Італія) 4 червня 1917 року. Центральною фігурою фотографії є останній імператор Австрії та король Угорщини Карл, який на початку червня здійснював уже двадцять першу поїздку на фронт за 1917 рік. На знімку також зображені дядьки Карла, що супроводжували його в поїздці та займали високі військові посади, що дозволяє дещо заглибитися в сімейні перипетії роду Габсбургів-Лотаринзьких напередодні краху Австро-угорської монархії.
Фото: Імператор Австрії та король Угорщини Карл вітає офіцерів під час поїздки на Південно-Західний фронт, 4 червня 1917 року (bildarchivaustria.at)
Після підписання Австро-угорської угоди в 1867 році Австрійська імперія перетворилася на формальний союз двох держав: Австрійської імперії та Угорського королівства, що залишалися об’єднаними деякими спільними інститутами та владою монархів із роду Габсбургів-Лотаринзьких. З того часу представники правлячої династії стали іменуватися «імператорами Австрії та королями Угорщини». Карл Франц Йосиф (1887–1922) був онучатим племінником імператора Франца Йосифа I (1830–1916) – одного з європейських рекордсменів перебування на троні (правив з 1848 року). Втім, і сам Франц Йосиф був не прямим нащадком свого попередника Фердинанда I, а його племінником.
Ще більш круті повороти династичної історії мали місце в долі Карла. Справа в тому, що єдиний син Франца Йосифа кронпринц ерцгерцог Рудольф (1858–1889) покінчив життя самогубством. Спадкоємцем престолу автоматично став молодший брат імператора ерцгерцог Карл Людвіг (1833–1896), але він помер раніше вінценосного родича. Доля зіграла з Карлом Людвігом жорстокий жарт — під час подорожі Палестиною він забажав випити води з легендарного Йордану та помер від черевного тифу. Таким чином, право престолонаслідування перейшло до його сина ерцгерцога Франца Фердинанда (1863–1914). Щоправда, ще в 1900 році Франц Фердинанд одружився морганатичним шлюбом, і його діти втратили право коли-небудь стати монархами.
Наступним у черзі був молодший брат Франца Фердинанда ерцгерцог Отто Франц (1865–1906), який отримав у сучасників прізвисько «Красунчик Отто». Він страждав на алкоголізм, був завсідником борделів, обертався в сумнівних колах Відня і, врешті-решт, помер від наслідків важкої форми сифілісу. Завдяки передчасній смерті «Красунчика Отто» у його сина Карла Франца Йосифа з’явилася надія коли-небудь зійти на трон. 28 червня 1914 року Франца Фердинанда разом із дружиною вбили в Сараєво, і Карлу довелося терміново вчитися мистецтву бути правителем (Францу Йосифу на момент початку Першої світової війни вже виповнилося 83 роки).
Весілля ротмістра 7-го драгунського полку загальної армії герцога Лотарингії та Бара ерцгерцога Карла і герцогині Ціти Бурбон-Пармської. Замок Шварцау, 21 жовтня 1911 року. Праворуч від молодят – імператор Австрії та король Угорщини Франц Йосиф I в мундирі шефа-полковника 1-го піхотного полку загальної армії (bildarchivaustria.at)
Вчитися «професії» імператора Карл почав із численних поїздок. Уже будучи престолонаслідником, ерцгерцог у 1914 році відвідав випуск офіцерів із Військової академії Марії Терезії, проводжав війська, що відправлялися на фронт, у Будапешті, і від імені імператора провідав військово-морську базу в Полі (нині — Пула, Хорватія). Наступного року він здійснив майже десяток поїздок, почавши в січні з візиту на день народження німецького імператора Вільгельма II до його штаб-квартири в Плессе (нині — Пщина, Польща). Карл побував один раз на Південному, тричі на Північному та один раз на Східному фронтах, а також на Південно-Західному фронті, що утворився після вступу у війну Королівства Італія. У 1916 році, ще до смерті Франца Йосифа, він взяв участь у більш ніж двадцяти поїздках! На початку липня 1916 року Карл був призначений командувачем 20-м корпусом (Edelweißkorps 20) в Італії, а вже за кілька днів — командувачем 20-ю групою армій (Heeresgruppe 20) на Східному фронті (Галичина). Нарешті, в жовтні він очолив «Групу армій ерцгерцога Карла» (Heeresgruppe Erzherzog Carl) на Румунському фронті.
Цікаво, що ім’я цієї людини пишеться з латинською «С», а не «К», як це прийнято в німецькій мові. Справа в тому, що імена членів дому Габсбургів-Лотаринзьких писали латиною. З іншого боку, за Карла до складу військового обмундирування була введена кокарда з літерою «К».
Імператор Австрії та король Угорщини Карл, 1917 рік. Художник – Теодор Майєрхофер (beatocarlos.com)
Зійшовши на австрійський та угорський престоли (причому на перший як Карл I, а на другий як Карой IV), новоспечений монарх не став самітником: за останні місяці 1916 та 1917 рік він здійснив понад півсотні поїздок, а за неповний 1918 рік — ще тридцять! Однак історія не дала молодому імператору шансу проявити себе на державній ниві — Карлу судилося стати останнім правителем династії Габсбургів-Лотаринзьких.
На фотографії, з якої розпочалася ця стаття, зображено один з епізодів поїздки імператора та його дружини на Південно-Західний фронт 1–6 червня 1917 року. Імператорський поїзд виїхав із Відня до Лайбаха (нині — словенська столиця Любляна), далі через Філлах до Інсбрука та Брегенца, а потім через Інсбрук повернувся до Відня. Під час офіційної подорожі Карл відвідав війська.
Емблема з радіатора автомобіля марки «Бенц» (de.wikipedia.org)
Як видно на фото, Карл виїжджав до військ на легковому автомобілі «Бенц» німецького виробництва, що належав штабу фронту. Приналежність машини зрозуміла з її порядкового номера в гаражі, який нанесено на праве крило — «А168». Цей самий автомобіль можна побачити й на інших фотографіях з Південно-Західного фронту, пов’язаних з іншими дійовими особами. Водночас до наших днів дійшли фотографії поїздок Карла на іншій машині (марки «Греф унд Штіфт»), прикрашеній табличкою із зображенням імператорської корони. Якщо другий автомобіль належав особисто монарху, то перший, як і інші легкові авто в армії, був реквізований після оголошення мобілізації.
Крім самого імператора, на фотографії зображені два генерали (його дядьки): ерцгерцог Євген (стоїть ліворуч від Карла) та ерцгерцог Фрідріх (біля лівого краю фото).
-
- Генерал від кавалерії, гросмейстер Тевтонського ордена ерцгерцог Євген. Художник – Оскар Брюех (smirice.eu)
-
- Верховний головнокомандувач ерцгерцог Фрідріх, 1 вересня 1914 року. Художник – Оскар Брюех (smirice.eu)
Ерцгерцог Євген (1863–1954) був троюрідним братом спочилого в бозі Франца Йосифа, командувачем Південним (з грудня 1914 року) та Південно-Західним (з травня 1915 року) фронтами, а також гросмейстером Німецького (Тевтонського) ордена.
Ерцгерцог Фрідріх (1856–1936) — старший брат ерцгерцога Євгена, троюрідний брат Франца Йосифа. Після початку Першої світової війни імператор призначив його головнокомандувачем. З цієї посади Фрідріха змістив, зійшовши на трон, Карл, який сам став головнокомандувачем. Згодом дядько лише супроводжував племінника на офіційних заходах.
-
- Ефес шпаги чиновника імператорського та королівського Двору моделі 1897 року (Ortner C., Artlieb E. With Drawn Sword: Austro-Hungarian Edged Weapons 1948–1918. – Verlag Militaria, Vienna, Austria, 2003. – S. 523.)
-
- Літній «польовий знак» – імітація дубового листя на парадному головному уборі унтер-офіцера піхоти загальної армії (Offelli S. Le armi e gli equipaggiamenti dell’ esercito austro-ungarico dal 1914 al 1918: Uniformi – distintivi – buffetterie. Volume primo. Gino Rossato editore, 2001. – P. 73.)
-
- Офіцерське кепі кольору «фельдграу». Головний убір прикрашає кокарда з вензелем імператора та короля Карла (Rest S., Ortner C., Ilming T. The Emperor’s Coat in the First World War: Uniforms and Equipment of the Austro-Hungarian Army from 1914 to 1918. – Verlag Militaria, Vienna, Austria, 2002. – S. 78.)
Серед інших військових, зображених на фотографії, не зайвим буде відзначити чиновника імператорського та королівського двору, що стоїть на підніжці автомобіля (це видно по його чорному обмундируванню та чиновницькій шпазі з характерним ефесом).
Частина офіцерів вітає монарха відданням честі. Ті, хто вже представився, руку опустили. На офіцерських головних уборах видно смерекові гілочки: це так званий «польовий знак» (Feldzeichen) — традиція, що бере свій початок із XVIII століття. Влітку дубові, а взимку смерекові гілочки носили військовослужбовці чинної армії («в полі») і під час парадів на ківерах та польових кепі. Регламент наказував мати з внутрішньої сторони відвороту кепі дві нитяні петлі для її кріплення.
«Бути чи не бути!» Автор шаржу – Фріц Шоенпфлюг. Другий ліворуч – офіцер корпусу Генерального штабу (ansichtskarten-postcards.at)
Монарх, його дядьки та перший офіцер у шерензі носять кепі на твердій основі — аналог офіцерського «чорного кепі» (schwarze Kappe) мирного часу (в даному випадку — захисного кольору). При польовому обмундируванні такий головний убір був призначений для генералів, полковників, командувачів бригадами, а також офіцерів і чиновників Військового міністерства та корпусу офіцерів Генерального штабу. Саме до останнього належить офіцер, який стоїть у шерензі другим праворуч. Це видно по його петлиці на комірі — з чорного оксамиту з червоною смужкою по краю.
Польовий кітель крою «Karlbluse» оберлейтенанта артилерійської частини з джгутовим погончиком на лівому плечі (Rest S., Ortner C., Ilming T. The Emperor’s Coat in the First World War: Uniforms and Equipment of the Austro-Hungarian Army from 1914 to 1918. – Verlag Militaria, Vienna, Austria, 2002. – S. 196.)
Два офіцери (той, з яким розмовляє Карл, і четвертий праворуч) носять кітеля, що отримали прізвисько «кітель Карла» (Karlbluse). Це вільна копія з офіцерських кітелів баварських гірськострілецьких частин з накладними нагрудними та/або бічними кишенями з бантовою складкою. Такий крій став частиною фронтової моди та ніяк не був описаний регламентами обмундирування. Незважаючи на назву, Карл до його появи причетний не був, а сам носив традиційний кітель (на фото він прихований генеральською шинеллю).
На другому плані, між Карлом і групою офіцерів, стоїть офіцер, на плечі якого чітко видно світлий погончик. Офіцерам більшості родів військ взагалі не передбачалися погони, але були винятки — офіцери кавалерії, артилерії та обозу на лівому плечі носили погончик із подвійного металізованого шнура (за кольором приборного металу — золотого або срібного).
Чому ж імператор Карл опинився на італійській ділянці Південно- Західного фронту саме в цей час? Справа в тому, що незадовго до цього (29 травня 1917 року) завершилася Десята битва при Ізонцо, в результаті якої австро-угорська армія була змушена відступити. Таким чином, утворилася загроза втрати Трієста — найважливішого австро-угорського порту на Адріатичному узбережжі. Коли напруга боїв дещо знизилася, монарх разом із дружиною та вищим генералітетом приїхав підбадьорити свої війська, що билися у важких гірських умовах. Можна сказати, що його поїздка не пройшла даремно — вже наприкінці червня австро-угорські війська завдали контрудару у високогір’ї Альп, й італійцям довелося залишити майже всі ділянки території, захоплені раніше.
Ця стаття була оприлюднена 30 вересня 2017 року російською мовою на сайті «Warspot» білоруського проєкту «World of tanks»