Gustav Gurschner
Батько Густава Гуршнера, Альфонс (Alfons), був інженером-геодезистом, а мати — Алоїзія Грасс (Aloisia Grass), донька ножового майстра з Боцена (Bozen, зараз Больцано в Італії). Густав народився 28 вересня 1873 року в Мюльдорф-на-Інні під час закордонного відрядження батька, який брав участь у проєкті регулювання річки Інн у Баварії.
Густав Гуршнер навчався в народній школі (Volksschule) та муніципальній школі (Bürgerschule) в Боцені, а літо регулярно проводив із сестрами та братами у бабусі й дідуся в Мельтені (Mölten, зараз Мельтіна в Італії).
У 1885 році Гуршнер вступив до Боценської школи обробки дерева та каменю (Fachschule für Holz- und Steinbearbeitung), а згодом — до школи в Лаас-Віншгау (Laas-Vinschgau, зараз Лаза в Італії). У 1888 році за порадою свого вчителя Хайдера він перевівся до Віденської школи прикладного мистецтва (Kunstgewerbeschule). Серед його вчителів були Август Кюне (August Kühne) та, з 1891 по 1894 рік, Отто Кеніг (Otto König).
Аліса Гуршнер (1869–1944), фото 1910 року
Після військової служби (1895–1896) на правах однорічного добровольця в цісарському та королівському 1-му полку Імператорських єгерів (k.u.k. Tiroler Jäger-Regiment „Kaiserjäger“, Nr. 1) в Інсбруку, він переїхав до Мюнхена, де прагнув вдосконалити свої навички у створенні монументальної скульптури. Він одружився з Алісою Поллак (Alice Pollak), яка була письменницею.
Густав Гуршнер (1873–1970), фото 1900 року
У 1897 році Гуршнер вирушив до Парижа, де відкрив для себе пристрасть до стилю модерн (Jugendstil). Тут він був значно натхненний художниками ар-нуво, такими як Александр Шарпантьє, який спонукав його до створення предметів побуту та малої скульптури. Він виготовляв різноманітні художні об’єкти, як-от дверні молотки, свічники, електричні лампи, пряжки для ременів та багато інших предметів для повсякденного домашнього вжитку.
Він брав участь у виставках Віденського сецесіону, групи художників, яка відкололася від основного напрямку стилю модерн. Після розколу Сецесіону Гуршнер об’єднався з однодумцями у «Hagenbund», який в 1908 році заснував «Будинок художників» для проведення виставок. Гуршнер був довгостроковим головою цього союзу та «Будинку художників».
Головним напрямком роботи Гуршнера став портретний живопис. Він портретував членів австрійської імператорської династії, політиків, художників, промисловців та аристократів. Зі стилістичного погляду він був противником розвитку від експресіонізму до абстрактного мистецтва та залишався вірним своїм концепціям, що ґрунтувалися на предметності та естетиці стилю модерн.
Гуршнера також запросили до королівського двору Румунії, де він, зокрема, портретував юну королеву Марію та короля Кароля I (Karl Eitel Friedrich Zephyrinus Ludwig von Hohenzollern-Sigmaringen, Carol I. von Rumänien).
У червні 1914 року Гуршнер разом із Леопольдом Віртом (Leopold Wirth) став ініціатором кампанії з набору добровольчої армії, що мала підтримати албанського князя Вільгельма фон Віда (Wilhelm Prinz zu Wied) в Дурресі проти повстанських військ. Після першого сплеску ентузіазму, коли за два дні було набрано дві тисячі добровольців, акція призупинилася та була завершена після втручання Італії. На початку липня до Албанії прибуло лише сто п’ятдесят добровольців.
Гуршнер був також одним із перших автогонщиків в Австрії. За його ініціативою для військових були засновані цісарсько-королівський Добровольчий автомобільний корпус (k.k. Freiwillige Automobilkorps) та цісарсько-королівський Добровольчий мотоциклетний корпус (k.k. Freiwillige Motorfahrerkorps). Згодом він був призначений оберлейтенантом (запасу) та командиром останнього. Його зв’язки з армією знайшли відображення також у численних нагородах, значках та пам’ятниках загиблим у Першій світовій війні, як-от кінний пам’ятник загиблим цісарського та королівського 14-го драгунського полку спільного війська у Віденській церкві августинців.
Лише в останній рік війни, 10 квітня 1918 року, Густав Гуршнер був прийнятий до групи мистецтв цісарської та королівської Воєнної прес-служби (k.u.k. Kriegspressequartier (KPQ)). Близько 80 ескізів армійських значків, створених ним на користь військового забезпечення, принесли йому пів мільйона крон.
Він помер 2 серпня 1970 року у віці 96 років у Відні й був похований на Хіцінгському цвинтарі.
Брат Гуршнера, Еміль (1886–1938), також був скульптором; племінник Герберт (1901–1975) був художником і працював, зокрема, у Лондоні.
Нагороди
- Срібна медаль за скульптуру та бронзова медаль за прикладне мистецтво на Всесвітній виставці в Парижі 1900 року.
- Золота медаль у Турині.
- Орден Вікторії в Лондоні.
- Орден «За заслуги» та Почесний знак «За науку та мистецтво» в Німеччині.
- Командорський хрест Ордена Корони в Румунії.
- Офіцерський хрест Ордена Франца-Йосифа.
- Лавровий вінок «Будинку художників» у Відні.
- Почесне звання професора.